Тема дисертаційного дослідження: «Середньовічні караїмські епіграфи з цвинтаря в Йосафатовій долині (Чуфут-Кале) та їх верифікація календарним методом».

Мартин Максим

Науковий керівник – к.і.н. В.В.Черноіваненко.

План-проспект дисертаційного дослідження

Проблема походження, етногенезу, і ранньої історії етноконфесійної спільноти, яку в літературі прийнято називати кримськими караїмами, є однією з центральних у східноєвропейській орієнталістиці. Ще з середини ХІХ ст. майже усі автори, що займались цією темою, так чи інакше торкалися проблем караїмських епіграфів з цвинтарів гірського Криму, в першу чергу цвинтаря у Йосафатовій долині (Балта-тіймез) поблизу печерного міста Чуфут-Кале. Вже після перших публікацій караїмських епіграфів у 60-70 рр. ХІХ ст. гостро постала проблема автентичності найстарших середньовічних серій. Основною мішенню для критики став А. Фіркович, автор праць Тмунат Гамачебот та Сефер Аввней Зіккарон. З кінця 30-х років ХІХ ст. керівництво караїмської релігійної громади доручило цьому караїмському вченому дослідити ранню історію кримських караїмів. Взявшись до справи, А. Фіркович зібрав велику кількість караїмських та єврейських  рукописів з усього світу, в тому числі з Криму та Кавказу, частина з яких була за його життя видана.[1] Приписки –колофони на деяких з них, що мали ранньосередньовічне датування, свідчили, на думку Фірковича, про те, що кримські караїми, як окрема група, виділились з-поміж євреїв і переселилися до Криму після  „вавілонського полону”, у ранньому середньовіччі прийняли караїмський варіант юдаїзму, були пов’язані з Хозарським каганатом (в Криму, за твердженням Фірковича, в середньовіччі існували громади хозар-караїмів, що злилися пізніше з кримськими караїмами в одну спільноту).

Попри безсумнівну історичну цінність деяких знахідок А. Фірковича, пізніші його критики небезпідставно сумнівалися в автентичності приписок, вважаючи їх підробками, зробленими для того, щоб збільшити цінність колекції і підтвердити автохтонність караїмів у Криму.[2] Сумнівність знахідок А. Фірковича пізніше кине тінь і на публікації ранньосередньовічних караїмських епіграфів з Криму. Перші публікації епіграфів з Чуфут-кале Д. Хвольсоном у 1865 р. та А. Фірковичем у 1872 р. викликали шквал критики і звинувачень у фальсифікаціях. Основну дискусію підняв лише по смерті А.Фірковича відомий сходознавець А.Я.Гаркаві, у який звинуватив обидвох публікаторів, А.Фірковича і Д.Хвольсона а також Б.Штерна, історика що за дорученням Одеського товариства історії та старожитностей перевіряв перші знахідки А.Фірковича на цвинтарі Чуфут-Кале, у некомпетентності, написи назвав підробками, відповідно автором підробок А.Фірковича. Часом аргументи А.Я.Гаркаві були досить дошкульними, особливо коли мова йшла про теорію А.Фірковича, який обстоював версію міграції караїмів до Криму в VI ст. до н.е. з території Персії, чи про нестиковки у приписках на документах з архіву А.Фірковича. Однак, сам критик кидався в іншу крайність, огульно стверджуючи, наприклад, що всі, і епіграфічні в т.ч., караїмські пам’ятки догенуезького періоду в Криму є підробками, а на Чуфут-кале навіть найстаріші камені, які Гаркаві вважав автентичними, ХІІІ ст, були перевезені з іншого цвинтаря. Крім того, Гаркаві вважав підробними написи у яких вживаються т.зв. прикінцеві евлогії, наприклад абревіатура що розшифровується як „Нехай душа буде зав’язана у вузол життя”, і дата від створення світу, що, нібито, було неможливим у ранньому середньовіччі.[3] За версією О.Гаркаві, Фіркович вигадав з голови так зване „датування від вигнання нашого” (яке приписував переселеним до Криму самаритянам), та т.зв. „матархейське”, що відрізнялось від теперішнього на 151 р., всі камені і рукописи де присутні ці датування датами – підробки, надгробні ж камені з звичайним датуванням Фіркович підробив, виправивши зубилом деякі дати XVI-XVII ст., „задавнивши” таким чином камені на 400-600 р. Задавнення відбувалося, на думку Гаркаві, в наступний спосіб: на типовій епітафії XVII ст. рік позначено трьох- або чотирьохлітерною хронограмою, на початку стоїть, як правило, літера ה (хей), числове значення „п’ять”, яка позначає 5-е тисячоліття від сотворення світу. Шляхом перебивання – легкого загину ніжки – з „хей” отримували ת (тав), числове значення 400. Тепер дата виглядала на 600 років старшою, як дата кінця 4-го тисячоліття по „ліфрат ктана” („мале датування”, коли позначка тисячоліття не ставилась). Також, можливим було виправлення всередині хронограми літери ר )рейш), 200, на ל (ламед), 30, епітафія старішала на 170 років. Ще одним способом підробки була підробка дат „віршем” (спосіб датування, коли надстрокові позначки ставилися над кількома літерами у фразі епітафії, сума числових значень яких складала рік смерті). В цьому випадку датування завжди йшло по „ліфрат ктана”, без вказання тисячоліття, і достатньо було вибити зубилом крапочки над кількома літерами, щоб отримати дату, яка мала читатися як дата 4-го тисячоліття від сотворення (бо цей рік в п’ятому тисячолітті ще не наступив).

Першим про можливість застосування календаря  як надійного інструменту для перевірки автентичності дат на надгробках писав один з критиків А. Фірковича, А. Кунік. Караїмський календар, як і єврейській, місячний у своїй основі, відповідно, вимагає складання таблиць початку і кінця кожного з місяців. Якщо на каменях присутня повна дата «день тижня-місяць-рік», можна з таблицями в руках легко перевірити, чи випадало в році, вказаному на камені відповідне число місяця на день тижня, вказаний у епіграфі. Широко ж  вперше застосував його Д. Хвольсон, який взагалі вважав його основним при верифікації надгробків починаючи з Х ст., оскільки з того часу, на його думку, форми шрифтів усталюються і застигають, що робить безперспективним чисто палеографічний аналіз.[4] Проблема розрахунків, наведених у праці Д.Хвольсона, полягає в тому, що у вченого не було інструмента, яким би він міг користуватися, перевіряючи відповідність чи невідповідність дат, наведених на надгробках календареві, кажучи простіше – не було караїмського календаря. Вчений користувався календарем євреїв-раввіністів, датування за яким могло збігатися з датуванням за караїмським календарем, а могло і „відставати”, чи навпаки, іти попереду відносно християнського сонячного календаря. Правда, розходження між двома календарями не були значнішими ніж 1-2 дні, оскільки базуються вони на одному і тому самому 18-и річному циклі і – всередині року – на фазах місяця, за відправну точку беруть  один і той самий момент. З допомогою календаря  Д. Хвольсон перевірив цілий ряд пам’ятників, в основному Х – ХІІ ст., як опублікованих А. Фірковичем, так і знайдених ним самим. Так, науковець стверджував, що з-поміж серій каменів, опублікованих А. Фірковичем, знайшов більше 30-и з перебитими датами. Щоправда, враховуючи розбіжності  між календарями,  цілком можливо, що Д. Хвольсон зарахував до підроблених автентичні камені, і навпаки, пропускав камені сумнівні. Ще далі у застосуванні календаря для верифікації дат на караїмських надгробках Криму пішов караїмський астроном Ю. Кокізов. Він, маючи досвід створення календарів для караїмських громад Російської імперії[5] створив календар на 2200 років, в першу чергу для перевірки давніх пам’ятників і написів. Подальші дослідження Ю. Кокізова призвели до того, що для найдавніших пам’ятників він почав використовувати т.зв. «календар східних караїмів» або «давнє східне літочислення», яке відрізняється від сучасного, прийнятого у караїмів і досі, на 1 рік, має інший спосіб розрахунку 1-го дня місяця (по новомісяччю, а не по видимості місяця), і інший розподіл високосних років у 19-и річному циклі: не 3, 6, 8, 11, 14, 17 рр. як зараз, а 2, 5. 7, 10, 13, 16, 18 рр., і виявив, що з 32 написів 29 повністю відповідають цьому літочисленню. Вводячи це літочислення і застосовуючи його до караїмських надгробків, Ю. Кокізов посилався на книгу свого батька «Чемах Давид» (Пагін Давида), та середньовічний авторитетний твір 1480 р., написаний караїмським богословом з Константинополя Єліягу Башиячі «Аддерет Єліягу»[6] (Плащ Іллі), де це літочислення описано як літочислення, що застосовувалось в давнину східними караїмами. Введення цього літочислення дозволяло, на думку Ю. Кокізова, визнати автентичність більшості надгробків, опублікованих А. Фірковичем, в тому числі і тих, автентичність яких була заперечена Д. Хвольсоном. При цьому, якщо для надгробків до 940 р. н.е. слід, на думку Ю. Кокізова, застосовувати східне літочислення і календар, то більшість пізніших надгробків відповідає все-таки звичайному літочисленню. Треба зауважити, що у всіх випадках Ю. Кокізов також підставляв і перевіряв за календарем дату 5-го тисячоліття від сотворіння світу, яка б могла стояти на надгробку, якщо б він був фальшивкою, виготовленою шляхом виправлення пізнішого пам’ятника. Звичайно, метод, запропонований Ю. Кокізовом вартий всебічної уваги, як і складені ним календарні таблиці, але щодо результатів, опублікованих у його роботі, виникає ряд питань. Зокрема, відомо, що Ю.Кокізов користувався лише публікаціями А. Фірковича, не проводячи самостійних досліджень на цвинтарях, в т.ч. і на цвинтарі в Йосафатовій долині (Чуфут Кале), тоді як щодо точності публікації А. Фірковичем  текстів написів існують великі застереження.

Робочою гіпотезою роботи є те, що попри наявність певної кількості підробок у середньовічних серіях, можливо за допомогою обидвох календарів, застосованих Ю. Кокізовим, довести автентичність частини середньовічних караїмських епіграфів, що і є метою роботи. Основним методом дослідження є календарний, після верифікації значущої серії середньовічних надгробків, можливо буде робити висновки щодо таких параметрів як форма надгробків та шрифтів і формуляр епітафії як автентичних, так і перебитих.

Цілями дослідження є:

• Знайти на місцевості значну (40-50) серію надгробків з середньовічним датуванням (Виконано).
• Перекласти епітафію, зробити опис, укласти паспорт на кожен надгробок (Виконано).
• Верифікувати дати на каменях використовуючи календар Ю. Кокізова, при цьому робити як перевірку номінальної дати, так і тієї, з якої камінь, можливо, був перебитий (Виконано частково).
• Показати зв’язок шрифту епітафії підроблених каменів з шрифтом каменів з пізнішими номінальними датами, караїмських рукописів  і стародруків.
• Виділити особливості шрифту, формуляру, та форми ранньосередньовічних каменів.
• Якщо дозволить репрезентативність вибірки автентичних каменів, показати розвиток шрифту і форми надгробків.

Основною джерельною базою дослідження мають стати епіграфи, в основному, з північно-західної частини Йосафатової долини (зліва від входу, по схилу), зібрані і відчитані автором у 2007-2010 рр. Вибір району для досліджень не є випадковим, адже в цьому районі епітафії старіших караїмських надгробків, напис на переважній більшості яких розташований з північного боку каменя, опинилися, частково чи повністю, під шаром ґрунту та перегною, що оповзає з схилу. Така ситуація, за спостереженнями Д.Хвольсона, мала місце і в ХІХ ст., коли на цвинтарі працював А.Фіркович.[7] Ця обставина, на думку автора, ускладнила б перебивання дат на надгробках XVII – XVIII ст., оскільки дата в караїмській типовій епітафії того часу міститься, як правило, в останньому чи передостанньому рядку, який часто міг знаходитися вже під землею. Крім того, для більшості каменів таке розташування виключає повне виготовлення фальшивого епітафійного напису на камені без напису, яких на цвинтарі є досить багато, оскільки спроба виготовити такий напис вимагала б попередньо викопати в скелястому ґрунті велику яму, у якій і мав би працювати фальсифікатор. Можливо, таке застереження видається зайвим, особливо щодо епіграфів, опублікованих у ХІХ ст. А.Фірковичем та Д.Хвольсоном, до складення Ю.Кокізовим  караїмського календаря з 241 по 2400 рр., оскільки до того часу можливі фальсифікатори не мали в своєму розпорядженні інструменту, за допомогою якого могли б виготовити епітафію з „правильним” середньовічним датуванням. Одначе, фізична неможливість виготовлення в цьому районі цвинтаря повної дати на порожньому камені без епітафії, яких на цвинтарі нараховуються тисячі, дозволяє також ввести в науковий обіг епітафії раніше неопубліковані, або опубліковані лише у ХХ-ХХІ ст..

Відповідно до обраного методу, з-поза аналізу випадають камені без повної дати «день тижня-число-рік», а також і камені з датуванням віршем, оскільки, навіть якщо остання і підроблені, визначити дату, з якої перебивалася наявна, як правило неможливо.[8]

Робота є актуальною навіть у світлі початку публікації в Ізраїлі Артемом Федорчуком каталогу найдавніших епіграфів з Чуфут-Кале, оскільки, наскільки відомо автору, частина з вже зібраних ним написів до нього не увійшла. Крім того, наскільки автору відомо, автори робіт що стосувалися цвинтаря останніми десятиліттями календарним методом не користувалися. Погоджуючись з аргументами викладеними Федорчуком щодо каменів з т.зв. «самарійським» та «матархейським» календарями, які, судячи з чернеток А.Фірковича дійсно були видумані останнім від початку до кінця[9], а  дати на багатьох каменях з «нормальним» караїмськім календарем були піддані фальшуванню, автор вважає, тим не менш, що найстарішою ділянкою цвинтаря є не північно-східна, з надгробками ХIV-XV ст. перебитими Фірковичем (як вважає А.Федорчук, Дан Шапіро, Наталія Кашовська та ряд інших дослідників), а ряд полів на північному сході, де збереглось кілька автентичних надгробків ХІ ст[10].

План дослідження (попередній)

1 Розділ, історіографія питання.

2 розділ, методологія дослідження.

3 розділ не епіграфічні джерела по темі (археологічні, писемні,

[1] Записки Одесского общества истории и древностей, т.1, т.2, – Одесса, гор. Тип, 1846-1848 гг.

[2]Гаркави А. Я. По вопросу о иудейских древностях, найденных Фирковичем в Крыму / А. Гаркави // Журнал министерства народного просвещения. – СПб., 1877. – Т. CXCII, №8. – С. 98-121

[3] Аргумент був спростований ще за життя А.Я. Гаркаві, див. Хвольсон Д. А. Сборник еврейских надписей содержащих надгробные надписи из Крыма и иных мест / Д. А. Хвольсонъ – СПб.: тип. Академии Наук, 1884. – С.10-17

[4] Хвольсон Д. А. Сборник еврейских надписей содержащих надгробные надписи из Крыма и иных мест / Д. А. Хвольсонъ – СПб.: тип. Академии Наук, 1884. – с.308

[5] Наприклад, для одеської караїмської громади на 5644 (1883-84) р.

[6] Видано 1530 р. в Константинополі, в ХІХ ст. перевидано у Євпаторії та Одесі.

[7] Хвольсон Д. А. Сборник еврейских надписей содержащих надгробные надписи из Крыма и иных мест / Д. А. Хвольсонъ – СПб.: тип. Академии Наук, 1884. –с.41

[8] З таких самих міркувань подібні камені залишав без уваги Д. Хвольсон – Хвольсон Д. А. Сборник еврейских надписей содержащих надгробные надписи из Крыма и иных мест / Д. А. Хвольсонъ – СПб.: тип. Академии Наук, 1884. – С. 28.

[9] Федорчук А.М. Новые данные о собирательской деятельности А. С. Фирковича./ Федорчук А.М// Материалы Шестой ежегодной международной междисциплинарной конференции по иудаике. – М., 1999. Ч. 2: История еврейского народа. –  С. 43-55

[10]Федорчук А.М Еврейские кладбища на територии бывшего Советского Союза/Федорчук А.М//Евроазиатский еврейский ежегодник – 5768 (2007/2008)